Історична довідка с. Вишевичі
На лівому підвищеному березі р.Тетерів розташувалось с.Вишевичі. Походження назви села не відоме. Існує дві версії. Одна із версій - від місця розташування села - на високому березі р.Тетерів, а саме: на вишині, звідси – Вишевичі. Друга - від давньої назви села - В'ячеславовичі. Власне, назва не змінилась щодо семантики, вона асимілювалась: В'ячеславовичі - Вишеславовичі - Вишевичі - спростилася в розмовній мові і в такому вигляді була закріплена як географічна назва1. Також існує легенда, записана від Мазуренка Петра Івановича 1904 р. н. В нашій місцевості жила дівчина Галя неймовірної вроди, й мала вона хист своїм поглядом зцілювати людей. На другому березі річки мешкав пан, якого називали Кривоніс, бо мав він потворне обличчя і кривого носа. Багато зла причиняв цей пан людям. І прочув він про дівчину, яка могла повернути йому здоров'я і вроду. За наказом пана дівчину спіймали і привели до родового маєтку. Бігав і наказував пан поглянути на нього, але Галя потупила очі і зареклася не дивитися на пана. Довго катували дівчину слуги пана, а сам Кривоніс несамовито кричав: «Више вічі!». Цей розлючений голос чули й на другому березі річки. И тому невдовзі це місце стало називатися Вишевічами на згадку про юну землячку, яка загинула, але не виконала наказу пана. З часом, для полегшення вимови, село стало називатися Вишевичами.
Місцевість довкола Вишевичів була заселена ще в добу міді в середині ІІІ початку ІІ тисячоліття до н.е. Хоча археологічні знахідки свідчать про наявність людності в цьому краї ще за кам'яного віку. Знайдені кам'яні знаряддя праці є доказом цього.
В добу енеоліту тут, як і по всій території району, проживали скотарсько-землеробські племена. Підтверджують це виявлені неподілк села тогочасні поховання - гробниці. Наприкінці XIX століття їх обстежував відомий історик і археолог Володимир Антонович. Гробниці мали прямокутну форму і складались із поставлених вертикально гранітних плит, прикритих зверху ще однією плитою. В середині знаходилось по декілька зроблених з нечистої глини і погано випалених глечиків, покритих орнаментом у вигляді крапок і прямих ліній. Всі вони були наповнені перепаленими кістками і попелом. Між ними також лежали кам'яні знаряддя праці1.
Що стосується ранньослов'янських часів, то не має ні писемних, ні археологічних джерел, які б свідчили про існування тут в князівську добу населеного пункту. Поселення в цій місцевості відновилось значно пізніше.
Заснування Вишевичів, найбільш ймовірно, припадає на XV - початок XVI століття. Це був період досить інтенсивного заселення нашого краю, коли навколо відбудованого Радомишльського замку з'явилось чимало нових поселень.
Перша документально зафіксована згадка про село відноситься до 1552 року. В люстрації "Опис державних маєтків" Київського повіту за цей рік згадується спустошене татарами с.Вишевичі на Тетереві. В той час воно було власністю Києво-Печерського монастиря. Жителі загинули не всі і тому через деякий час село було відбудоване2.
У 1618 році на півночі Київського воєводства спалахує велике повстання. Беруть в ньому участь і вишевицькі селяни. Так 15 квітня 1618 року вони, спільно з мешканцями Радомисля і деяких інших поселень, вчинили напад на село Ходори, яке належало Остафїю Стрибелю. Безумовно, брали вони участь у пограбуванні інших шляхетських маєтків.
Не обминули Вишевичі і події Визвольної війни (1648-1657рр). у вересні 1651 року селом оволодів польський загін на чолі з шляхтичем Яном Домановським. Після того як було пограбовано селянські оселі і церкву, поляки повністю спалили поселення.
До речі, факт існування в селі церкви, говорить про те, що Вишевичі, на той час, були вже досить значним населеним пунктом.
Наприкінці XVII століття с. Вишевичі разом із іншими маєтками Києво-Печерської Лаври переходить у власність Уніатської митрополії. Хоча деякий час село, як і вже наша місцевість, перебувала під зверхністю с. Палія3.
1 Нові сторінки з минулого с.Вишевичі. Р.Майстренко
2 3 "Історія Радомишля" І. Цвіка
В 1726 році у Вишевичах було збудовано нову церкву Різдва Богородиці, але в 1751 році село знову було пограбовано. На цей час відзначився загін міліції, сформований для боротьби з гайдамаками. Але підрозділ уникав зустрічей з ними, надаючи перевагу грабункам в митрополичих селищах. Не дивлячись на ці пограбування, Вишевичі не запали, бо в 1783 році тут вже проживало 648 чоловік.
Село переходило від одного пана до іншого: з 1783 року належало польському генералові, коменданту Кременецької фортеці Йосифу Злотницькому. Від Злотницького перейшло до поміщиків Оскерків, які в 1822 році побудували в селі римо-католицький костьол Успіння Богородиці. В 1870 році село належало пану Корольову, а в 1885 році землі сіл Вишевичі та Меделівки були продані Аполлону Аполлоновичу Лесскому.
Після приєднання Правобережжя до Россії село входить до складу новоутвореного Радомишльського повіту. В 1856 році в ньому було відкрите волосне правління. З цього часу Вишевичі починають стрімко зростати. Так, якщо в 1864 році тут мешкало 1106 чоловік, в 1887 році - 1381 чоловік, з яких 94 католики і 175 євреїв, то в 1913 році - 2012 чоловік1.
Наприкінці XIX - початку XX століття в населеному пункті з'являється сільський банк, земська почтова станція, магазини Розмана, Старченка, Етлі Зельдиць, Голди Рудницької, римо-католицький костьол, перебудовується православна церква, продовжує функціонувати церковно-приходська школа.
В 1888 році у Вишевичах засновується винокурний завод, який згодом став виробляти від 300 до 450 тисяч літрів горілки щорічно. З 1908 року тут почав працювати лісопильний завод. Працювало на ньому 24 робітники. Виготовляв він, переважно, дошки.
На початку XX століття в селі діяли винокурний завод М.Фабріціуса, лісопильний М.Вайебурда, І.Френкеля, Меєра, водяний млин - крупчатка, З кузні, фельдшерський пункт, земська поштова станція, церковно-парафіяльна школа, 4 крамниці, 12 щорічних ярмарків2.
Слід також відмітити, що через село проходив важливий для економіки і торгівлі повіту шлях на Чорнобиль, який сполучав повітовий центр Радомишль із залізничною станцією Ірша, з пристанями на Дніпрі, Прип'яті, а також з містечками Іванків, Хабне.
1 Похилевнч. Опись населених мест Киевской епархии, стр 206
2 Издательство Киевского губернского статистического комитега. стр. 1040
Що стосується Вишевицької волості, то це була досить-таки велика адміністративно-територіальна одиниця. Станом на 1 січня 1900 року до її складу входило 40 населених пунктів, з населенням 18499 чоловік, з яких 15252 - православні, 2226 - католики, 551 - євреї, 470 - лютерани. Землі у волості було 49510 десятин, причому орної лише 29556 десятин. З них 31792 десятин належало поміщикам, 17425 - селянам, 293 – церкві.
В 1913 році найбільшими землевласниками волості вважалися представники відомої родини Браницьких. Так, наприклад, графині Марії Бранецькій належало 10428 десятин землі під с.Хомівка (1 десятина - 1,09 гектара). Значними земельними угіддями володів також і граф Владислав Браницький. Великі земельні площі мали у своїй власності Антон Золотницький (4623 десяти під селом Межирічка), брати Мухіни (3111 десятий в районі села Рудня-Бухтіївська), Михайло Фабриціус (2667 десятин поблизу с. Вишевичі)1 .
Основною галуззю промисловості Вишевицької волості можна вважати деревообробну, оскільки на її території працювало одразу 6 лісопилень. Найбільшим підприємством волості був Хомівський лісопильний завод графині Браницької, де працювало 56 робітників.
Не обминули село бунтарські настрої 1905-1907 років: від пожеж згоріли панські скирти хліба. Постраждав маєток поміщиці Герасимової, чим їй було нанесено чималих збитків2.
З часом Вишевичі стали відігравати більш важливу роль в повіті. Адже, саме територією Вишевицької волості мала пройти залізнична гілка від Ірша до Радомишля, будівництво якої було вже розпочато. Крім цього інтенсивно споруджувалась Федорівська дослідна станція. Але довести роботу до кінця не вдалося. Невдовзі розпочалась перша світова війна, згодом — громадянська і було вже не до цього.
Під час першої світової війни, в І915 році в с. Вишевичі, через річку Тетерів, було побудовано першого дерев'яного моста вартістю 6321 крб. Міст мав певне стратегічне значення, бо для його побудови певні необхідні обчислення робились відповідно протоколу особливої наради при управлінні (Н-ка воєн, сообщ. армий Ю-3 фронта)
В жовтні 1917 року відбулося жовтневе збройне повстання в Петрограді, повалено владу царського самодержавства. Ці події неоднозначно були сприйняті жителями села. Заможні селяни насторожено сприйняли експропріацію поміщицького маєтку і ліквідацію влади священика, інші - найбідніші, із захопленням вітали розгром поміщицького маєтку, де відразу розпочав роботу волосний ревком.
1 ЦА УРСР. Київ. Ф-692, оп- 1 од зб. 5258
2 3 розповіді Олександра Павленка (учасника подій), (підтверджено с/р)
До складу ревкому увійшли Гарасюта Терешко, Грищенко Марко (проживав в с. Вишевичі до смерті у 1980р). Головою ревкому був обраний Шевченко Павло Матвійович.
Полум'я громадянської війни охопило і село Вишевичі. У другій половині квітня 1919 рожу у Вишевичах був скликаний волосний з'їзд Рад. Тривожно було в селі: час-від-часу гриміли рушничні постріли та кулеметні черги, в лісах переховувались прихильники попереднього режиму. Делегати з'їзду з навколишніх сіл добирались у Вишевичі зі зброєю в руках. Довго, із запалом обговорювали хвилюючі питання: як і кому та скільки наділити землі, як налагодити роботу шкіл, хат-читалень, щоб ліквідувати неписемність. В архіві зберігся текст вітальної телеграми Леніну від учасників з’їзду («От сьезда сельских советов Вишевичской волости Радомишльского уезда Киевской губерии 23 апреля 1919 года»).
В 1919 році в селі було засновано комсомольський осередок у складі шести чоловік1. Організатором осередку був Герасименко Олександр Сергійович. Він закінчив робочий факультет, потім університет народної освіти, працював директором однієї із Київських шкіл. Активістами-комсомольцями були: Кузьменко Михайло, Клименко Василь Романович, Перець Сіма, Крижанівська Ольга, Ярмоленко Василь Наумович (довгий час був директором Білокриницької школи).
На початку 20-х років в с. Вишевичі було засноване сільське кредитне товариство. В ньому нараховувалось 90 чоловік. Кредитне товариство відіграло велику роль у справі проведення кооперування сільського господарства Товариство допомагало селянам сільськогосподарським інвентарем.
В 1927 році у Вишевичах було організовано партійний осередок членів КП(б)У, в якому нараховувалось 10 чоловік. Серед них: Проценко Микола Харитонович (згодом голова сільської ради, трагічно загинув в 1930 році, останки поховані в центрі села), Іванов Петро Іванович(після війни працював старшим інженером Держплану УРСР), Зінчук Василь Іванович (загинув в 1941 році).
В 1927 році Вишевицька земельна громада мала 707 дворів і населення 3016 чоловік, загальна площа землі 2778га, сюди входили Вишевичі, Біла Криниця, хутори: Гоміївка, Козинське, Осов, Пасіка. В 20-ті роки в селі існував Комітет незаможних селян, який допоміг бідноті спільно обробляти землю. Згодом, у 1927 році було утворено ТСОЗ2, що став першим колективним господарством селян.
1 Партархів Житомирської області, ф-523, оп-1, о-д, зб -196, Д-24
2 зі слів одного з організаторів ТСОЗу Павленко О.П. (підтверджено сільською радою)
Насильницька колективізація завдала великої шкоди селу. Кращих сільських господарів, кому земля перейшла у спадщину від батьків, було розкуркулено і насильницько зігнано до колгоспу. Репресіям були піддані сім'ї: Атаманенків, Сидоренків, Василенків, Сташенків. На церковних землях (Підвеприн, Гоміївка) була створена перша сільськогосподарська артіль "Червоний промінь", а на поміщицьких землях, які були роздані селянам, був заснований колгосп "13-річчя Жовтня"'(поблизу сучасної с/ради).
Жахливими були роки голодомору 1932-1933рр. В селі в ці роки вимерли цілі сім'ї: Ярмоленка Хоми (померли жінка Ольга, дочка Ганна, син Василь), Оніщенко Одюшки, Сидоренка Андрія (це лише по одній вулиці Верхній, із спогадів сусідів померлих).
Жорстокими комуністичними методами опір селянства було подолано і в 1935 році на території с. Вишевичі діяло два колективних сільських господарства: "13-річчя Жовтня" і "Червоний промінь". Ці господарства мали один трактор(тракторист Мінько Охрім), одну молотарку і декілька плугів та десяток борін. Згодом було побудовано два корівники, три конюшні і свинарник. В 1936 році було збудовано школу поряд із сільською церквою, а на місці костьолу відкрито лікарню.
В цьому будинку в 30-х роках була відкрита сільська аптека
В 1935 році було зруйновано місцеву дерев'яну церкву, церковне майно розграбовано. Окремі селяни потайки зберігали ікони з іконостасу і лише тепер повернули в новозбудовану церкву, що в центрі села.
В 1937 році на місці обійстя Вишевицького поміщика Терещенка відкривається дитячий будинок для дітей розкуркулених та репресованих громадян – ворогів радянської влади. У семи класах навчається близько 200 дітей.
З початком війни в 1942 році заклад ліквідується, дітям дають притулок місцеві жителі. Після визволення України в 1944 році відновлюється робота дитячого будинку, тепер тут мешкає 430 дітей-сиріт, батьки, яких загинули на фронті. В 1960 році дитячий будинок стає допоміжною школою для розумово відсталих дітей. У цей період у школі навчається 234 дитини, працює близько 70 педагогів. В 1990 році допоміжна школа перейменовується у спеціальну. В такому статусі вона діє і донині.
22 червня 1941 року - напад німецько-фашистських загарбників. Війна...
16 липня 1941 року село було окуповане фашистами, розграбоване колективне і особисте майно громадян, повністю була спалена частина села під назвою Пасіка, вирубана соснова посадка, нижчився ліс. Всі, хто міг тримати зброю в руках, піднялися на захист Батьківщини. Понад 400 жителів села брали участь у бойових діях, з них 192 чоловіки не повернулися в село, їх імена золотими літерами викарбували на меморіалі в центрі села1.
На території нашого району діяв партизанський загін І.О.Хитриченко (мешканець с.Веприн). При допомозі Малинських підпільників партизани здійснили ряд диверсій на ст. Ірша, на залізничному перегоні Малин-Тетерів.
Активними учасниками партизанської боротьби в рідному краї були брати Артеменки (Кость і Василь), Сидоренко Ганна Романівна, чоловіка якої закутували німці, а вона разом із дітьми Василем і Любою пішла в партизанський загін.
За мужність і відвагу, проявлені в боротьбі з фашистами, ця жінка була нагороджена медаллю "За бойові заслуги"2 (про свої бойові подвиги залишили спогади Костянтин Артеменко і Ганна Романівна).
8 листопада 1943 року село було звільнене від окупантів, розпочалися роки відбудови. Відновлено було колективне господарство. Силами жителів села відбудували не лише власні будинки, але і громадські споруди. В центрі села з'явився клуб.
В роки хрущовської відлиги відбулося укрупнення колгоспу і ліквідації неперспективних сіл. Вишевичі стало об'єднавчим центром і центром сільської ради.
1 за даними сільської ради
2 Указ Президії Верховної Ради СРСР від 10.05.1965 року
В 1959 році були об'єднані колгоспи сіл Вишевичі, Веприн, Межирічка і став один колгосп ім. Калініна, який прославився на всю Україну завдяки високим успіхам у вирощуванні картоплі. Всім тоді була відома ланкова Марта Савівна Худолій (жителька с.Веприн). Золота зірка Героя Соціалістичної Праці, два ордени Леніна, виставочні медалі всіх ступенів прикрашали груди М.С.Худолій (1894-1964рр.). Вона була делегатом XXII з'їзду КПРС(1961р.).
В 1965 році колгосп ім. Калініна був дослідно-показовим господарством Радомишльського району. Це було багатогалузеве господарство, що мало 8349га землі, в тому числі орної - 4496га і сільськогосподарських угідь - 6138га1. Колгосп мав тоді необхідну сільськогосподарську техніку: 38 тракторів, 20 комбайнів, 52 автомашини (одразу після війни мав лише 1 автомашину). Колгоспна електростанція обслуговувала тваринницькі приміщення, цегельний завод, тракторний стан, майстерню, допоміжні підприємства і двори жителів села.
Наявність власного цегельного заводу, потужністю 1000шт на добу дала змогу здійснити господарське і житлове будівництво села. В цей час були побудовані млин механічної тяги, гаражі, склади колгоспу, більше десятка тваринницьких приміщень, літній табір для худоби на 600 голів, будинок послуг, дитячий садок на 70 місць, нове приміщення школи на 540 учнів.
Колгосп увійшов до числа п'ятнадцяти господарств України, дослідно-експериментальних по використанню мінеральних добрив. З'явилась в селі своя агрохімлабораторія, в якій працював вчитель Олександр Львович Корбут. В 1965 році в колгоспі нараховувалось 2854 голів ВРХ, 2068 свиней, розвинене зернове господарство, зібрано по 26,6 центнера пшениці з 1га, високі врожаї льону, розвинене садівництво, але 25% прибутку дає картопля, яка вирощується на 630га по 132 центнери з 1га.
В 1965 році колгосп затверджений опорно-показовим господарством поліських районів Житомирщини по вирощуванню сортової картоплі.
Цих успіхів колгосп досяг завдяки вмілому керівництву голови Тарасюка Леоніда Ничипоровича. Леонід Ничипорович в 1951 році закінчив Житомирський сільськогосподарський інститут. Працював агрономом Великоровинської МТС, а з 1953 по 1957 рік - директором Вишевицької МТС. З 1958 року — голова колгоспу ім. Калініна, хороший спеціаліст, організатор, вмілий керівник, вивів колгосп в число передових в районі і в області. Тарасюк Л.Н. був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. За успіхи у збільшенні виробництва і заготівлі картоплі, льону, овочів йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі "Серп і Молот". Нині помер і похований в м. Радомишль.
В 1937 році в с. Вишевичі , Радомишльського району була створена машино-тракторна станція,а в І963 році реорганізована в Вишевицьке відділення «Сільгосптехніка». Очолює підприємство ветеран Вітчизняної війни Ярмоленко Микола Прокопович, який обіймав цю посаду до 1985 року. Головним завданням "Сільгосптехніки» було забезпечення колгоспів регіону матеріально-технічними засобами,пальним,обслуговуваний фермерського обладнання, надання послуг автотранспортом та допомога в проведенні польових робіт машино-тракторним парком. В зв’язку з розповсюдженням спеціалізації капремонту складних машин в 1969 році Вишевицьке відділення «Сільгосптехніка» перепрофільована на проведення капітальних ремонтів важких меліоративних екскаваторів. Масштаби ремонту екскаваторів охоплювали Україну, Росію, Білорусію, Молдавію, країни Прибалтики.
Колектив постійно працював над оновленням та покрашенням матеріально-технічної бази підприємства. В 1986 році Вишевицьке відділення "Сільгосптехніка" перейменовано в ремонтно-транспортне підприємство,залишивши за собою попередню спеціалізацію. Після ліквідації Радянського Союзу в 1991 році різко скоротились ремонтні фонди і підприємство потрапило у складне виробниче і фінансове становище. Проте завдяки вмілому керівництву та ініціативності Сташенка Миколи Миколайовича, який на той час був обраний на посаду керуючого, колектив стає наполегливо працювали над освоєнням виробництва нової продукції - важких дискових борін. В період керівництва Сташенка М.М. підприємство стає одним з найуспішніших сільгосппідприємств у області, збільшує виробництво товарної продукції, яка користується популярністю не лише в Україні, а й за її межами. За успіхи в роботі Сташенко М.М. удостоєний ордена Знак пошани. За роки освоєння виробництва борін було придбано значну кількість спеціального обладнання: преси, термопечі,плазмові різки,обладнання ТВЧ,зварювальні напівавтомати,штампи,стапелі і інше. В серпні І993 року була виготовлена перша дискова борона БДВ-3,0. Підприємство постійно удосконалювало технологію виробництва,щорічно освоювало нові зразки ґрунтообробної техніки та запасних частин до борін, плугів, культиваторів.
Головою Вишевицької сільської Ради у 1991 році було обрано М.Г.Мазуренка. У цей час Було зроблено геодезію, аерозйомкуі виготовлено технічну документацію газифікації села. Довелося займатися першою її чергою. З режиму економії сільської ради було знято 165 тисяч на завершення відрізку траси Красносілка – ГРП Вишевичі. Решта траси було зроблено з допомогою мецената Г.В.Сидоренка. Завдяки проведеним роботам у Вишевичах запалав блакитний вогник.
Це був тяжкий кризовий час з переходом з однієї системи господарювання на іншу, проте Михайло Гаврилович зумів знайти кошти на поновлення дороги з твердим покриттям, на ремонт спортзалу, перекриття даху і реставрацію та закупку котлів для середньої школи. Було загороджене та впорядковане сільське кладовище, зроблено проектну документацію для лікарні. Збиралися кошти для будівництва приміщення сільської ради, виготовлено проект. Михайло Гаврилович працював над збереженням інфраструктури села: не дав закрити дитячий садок. Разом з колективом боровся за відновлення роботи школи-інтернату. З режиму економії сільської ради було придбано автомобіль, який функціонує і донині. Після смерті ім’я М.Г.Мазуренка було занесено до книги «Незгасний вогонь пам’яті».
Нині село Вишевичі Радомишльського району, центр сільської ради, знаходиться за 18 кілометрів від районного центру та за 12 кілометрів від залізничної станції Ірша. Через село проходить автомобільна дорога районного значення.
На 2010 рік територія Вишевицької сільської ради становить 4161га.
Площа с. Вишевичі - 507га; кількість дворів - 640, господарств - 629. Кількість жителів 1323 чоловік.
На території сільської ради розміщені такі підприємства, установи, організації та об'єкти соціально-культурної сфери:
- ПАТ "Вишевичі "Агротехніка", яке виробляє ґрунтообробну техніку
- Сільськогосподарське підприємство "Агро-ФТ"
- Краснобірське лісництво Радомишльського районного лісомисливського господарства
- Вишевицька ЗОШ І-ІІІ ступенів
- Вишевицька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат
- Сільське споживче товариство
- Відділенні зв'язку, поштове відділення,карантинна інспекція Радомишльського і Малинського районів