Традиції святкування Різдва
У кожному регіоні нашої країни є свої особливості святкування, про які ми можемо і не підозрювати, але саме це різноманіття роблять той чи інший край особливим. Тож пропоную невеличку мандрівку в у святкуванні головного зимового свята країни – Різдва Христового.
Почнемо нашу подорож з того, що є спільного в традиціях святкування Різдва. В першу чергу – це сімейне свято, і всі обряди стосуються дому і родини. Також, обов'язковим елементом святкування є Свята вечеря із пісними стравами. Попри поширену думку, їх не обов'язково має бути 12. Практично всюди на святкових столах присутня головна страва – кутя. Але тут однозначності немає, оскільки в залежності від регіону, змінюється рецептура. Колядки та вертепи – це теж та спільна риса, яка об'єднує святкування Різдва по всій країні, хоча і збереглися вони краще на Заході через ряд об'єктивних обставин. Характерним для всієї України є культ предків, який зберігся на всій територі, хоча пов'язані з ним традиції теж різняться.
Цікавою особливістю є велика кількість давніх язичницьких традицій і обрядів під час святкування, багато з яких збереглося по сьогодні. Дідух – солом'яний сніп, який заготовляли з перших сіножатей, теж є обов'язковим атрибутом свята, який зберігся по сьогодні. Він уособлює предків, а ще – це слід язичницького минулого, символ бога Коляди. В деяких регіонах навіть його стара назва залишилася – коляда. А от святкова ялинка долучилася до наших традицій лише на початку 20 століття, хоча ще сто років тому наші предки не могли й уявити Різдво з прикрашеним хвойним деревом.
А тепер давайте помандруємо численними особливостями святкування Різдва у різних регіонах Украни.
Розпочнемо зі святкування Різдва на Поліссі Тут не має обов'язкового припису шодо 12 страв - готували хто скільки міг. Традиційна кутя раніше була ячмінною, і тільки багаті жителі могли дозволити собі пшеничну кутю з медом. Другою стравою був "голий борщ", основою для якого служили білі гриби, розведені капустяною закваскою. Також, на столі обов'язково повинні бути вареники з картоплею, пшеницею, квасолею. Унікальною стравою на Поліссі є бурда – її готують із розтертого та потім дещо обсмаженого конопляного насіння, потім туди додають чорницю і груші-дички. Взагалі груша відігравала важливу роль в поліському Різдві. Вона вважалася символом садовини, її потрібно було особливо доглядати. Господар напередодні Святвечора брав сніп соломи і давав його дітям, а ті повинні були нею обв'язати груші в саду. Соломою, як і всюди по країні, стелили під столом. Містичним звичаєм, який зберігся по сьогодні, залишається обряд з часником – його ставлять на краях столу, щоб не пускав злих духів до сім'ї і оберігав протягом року. Не забували поліщуки і про предків. На столах залишали кутю з ложками в ній, прикривали буханкою хліба і лягали спати. Вважалося, що в цей час померлі родичі повинні пригоститися стравою.
Різдвяні святкування на Буковині розпочинаються з вечері, яка розпочинається рано, щоб діти вночі не боялися колядувати, адже тут заведена коляда одразу після Святвечора. Таким чином, колядування триває 3 дні – з 6 по 8 січня. Починається вечеря з підкидання першої ложки куті до стелі. При цьому господар проговорює те, що особливо потрібно в господарстві, – просить хорошого врожаю чи багато меду. На сході області повівся звичай перевертати тарілку першої страви, яку з'їли. Це робиться для того, щоб квочки добре несли яйця і висиджували нових курчат. Як і всюди в Україні, не забували буковинці і про своїх померлих предків. Не можна було прибирати зі столу. Часто ставлять кутю на підвіконня, щоб покійникам було простіше нею поласувати. Не позбавлені обряди і містики – коли святкову свічку задували, слідкували, куди пошириться дим. Якщо вгору – то рік буде щедрим, а якщо в бік дверей, то варто чекати поповнення або гостей в новому році.
На Волині і по сьогодні збереглася давня назва Коляда, якою часто називають саме переддень Різдва, хоча побутує і більш сучасна назва Святвечір. Коляда починалася з першою зіркою, коли вся родина сідала за стіл вечеряти, причому перший це повинен був зробити господар, а за ним вже решта сім'ї. Розпочинали вечерю зазвичай з куті. Часто зустрічається звичай підкидання першої ложки куті до стелі, особливо у тих сім'ях, які мали бджіл – щоб більше меду давали. Культ предків по-своєму зберігся на Волині. Перед тим як сідати до святкового столу, господар дує на стілець, щоб здути душі померлих, які могли вже сісти за нього. Якщо в сім'ї протягом року хтось помирав, то йому ставлять окрему тарілку на столі. Після вечері стіл не прибирають, а кутю кладуть на покуття – місце біля ікони в домі. Це для того, щоб душі предків могли прийти і повечеряти, коли господарі спатимуть. Старі жителі вірять, що якщо цього не зробити, то вночі їм снитимуться покійники. На Святий вечір колядки не співають і в гості не йдуть. Але споряджають дітей, щоб ті понесли вечерю хрещеним батькам. Всі народні гуляння відбуваються в день Різдва. Молодь ходить колядувати, влаштовує вертепи, а старші гостюють у близьких. Колядують також 8 січня, але не пізніше.
Звичаї святкування Різдва на Поділлі подібні до тих, які вже описані вище. Вечеря тут починалася з того, що господар заносив до хати дідуха або, як його ще називають, коляду. Солом'яний сніп, переважно житній, ставили в кутку біля ікони на покуття. На підлозі теж розсипали солому. Наступного ранку її разом із дідухом виносили на вулицю і спалювали біля хати. Страв на столі переважно ставлять 12. Не забували і про предків: їжу для них залишали на столі. Поширений був також звичай ставити чашку з водою та скибку хліба на підвіконні для душ покійників. Раніше подоляни вірили, що у різдвяну ніч трапляються дива. Наприклад, якщо залізти в колодязь в цю ніч, то можна напитися вина замість води. Дівчата ж традиційно ворожили на свого судженого-рядженого. Наступного дня всі йшли колядувати. Тут є така особливість – на Східному Поділлі ходили переважно тільки з Віфлеємською зіркою, тоді як на Західному – з цілими вертепами.
На Закарпатті переплелися гірські традиції бойків, лемків та гуцулів, угорські мотиви. Але в цілому святкуванні відбувається в той же спосіб, що і на решті території країни. На Закарпатті збереглася давня назва Корочун, яка означає переддень Різдва і дійшла до нас ще з язичницьких часів. Святковий калач на Закарпатті теж називають карачуном, або корочуном. Його випікають на три найбільші зимові свята і тримають на святковому столі. Вечеряти сідають з першою зіркою. Головною стравою на Закарпатті не обов'язково є кутя. Її варять в основному в гірських районах, а от на низині звичною є страва бобальки. Господині роблять тісто, яке потім кульками запікають і проварюють на парі, посипають маком чи горішками. З них в багатьох селах і починається Свята вечеря. Що цікаво, цей звичай поширений також на Лемківщині. Пам'ять про предків на Закарпатті виражається по-своєму. Часто на підвіконня ставлять бокал вина, прикритий скибкою хліба. Таким чином сім'я запрошує померлих на Святий вечір. Колядувати в перший день Різдва ходять тільки хлопці, дівчата повинні допомагати дома. Другого дня вже й вони це можуть робити. Вертепи, які на Закарпатті називають бетлегемами, ходять третього дня. Для хлопців існують навіть окремі колядки, які вони співають неодруженим дівчатам, особливо тим, які подобаються найбільше.
Різдвяні традиції Галичини ретельно бережуть. Попри загальноприйняті звичаї – 12 страв, часник по краю столу, солома на підлозі в час Святого вечора, обряд кудкудакання під столом, що характерний практично для всієї країни, – тут збереглися деякі унікальні традиції. До прикладу, в деяких районах Львівщини по сьогодні плетуть особливих солом'яних павуків. Люди вірять, що саме павуки приховали вхід до печери, де народився Ісус. Якщо в жінки немає дітей, то вона повинна стати під такого павучка. Вішали його над входом, або ж над іконами. Цей звичай особливо популярний на Лемківщині, хоча зберігся і на Київщині. На Галичині обов'язкова присутність дідуха, якого спалюють на третій день після Різдва. Колядувати ходять групами або цілими вертепами, яких багато можна зустріти і по сьогодні, проїжджаючи карпатськими селами на Різдво. Не здивуйтеся, якщо вас зупинить чорт – так заведено, це ж чорт – він повинен творити шкоду.
Попри різноманіття традицій святкування Різдва Христового, не забувайте, що це в першу чергу сімейне свято, яке понад усе в собі несе тепло та домашній затишок.