Психологічна допомога дитині з неповної сім’ї: роль учителя
Психологічна підтримка дитини
Учителі не дізнаються першими про розлучення батьків дитини або інші кардинальні зміни у житті школяра. Однак якщо учень сумний та втратив цікавість до навчання, це складно не помітити. Особливо класному керівникові! Звісно, можна сказати, що в таких випадках краще звертатися до психолога або соціального педагога по допомогу, але це не завжди можливо.
Наприклад, для корекційної роботи (тобто систематичних консультацій для виправлення сталої поведінки) шкільного психолога з учнем потрібна згода батьків. Зрештою, іноді учні радше поділяться переживаннями з людиною, якій уже довіряють. Це зумовлено відчуттям емоційної безпеки, особливо якщо у класі панує сприятливий психологічний клімат.
Як діяти вчителю
Допомагаючи дитині впоратися зі складним емоційним станом, яким і є розлученням батьків, важливо залишатися в ролі вчителя. Запитайте у себе: чи дійсно я хочу допомогти, у мене є на це сили? Як у цій ситуації діяли б родичі дитини, друзі? А як може діяти вчитель?
Як залишитися у ролі вчителя, допомагаючи дитині:
уникайте вербальних засуджень інших сторін конфлікту;
не заглиблюйтеся у подробиці ситуації без потреби;
відмовтеся від прямих порад – іноді важливо більше слухати, ніж говорити;
не забувайте про власну емоційну гігієну – залишайтеся спостерігачем;
не звертайтеся до сім’ї учня та психолога, попередньо не повідомивши про це дитину.
1. Ініціюйте розмову віч-на-віч
Лише знаючи, що відбувається з дитиною, можна їй допомогти та підтримати. Тож якщо вас насторожили зміни в поведінці (сум, злість) або успішності дитини, ініціюйте особисту розмову. Спокійно запитайте: «Чи можна запитати в тебе, як ти сьогодні?», «Розкажи, будь ласка, більше про свої справи…».
І тут не варто очікувати миттєвої відповіді з усіма подробицями! Навіть якщо у вас довірливі стосунки, дитина навряд чи миттєво відкриється. Але відкрите запитання – це прояв вашої уваги, турботи та зацікавленості, що вже позитивно вплине на стан школяра.
Дитина, яка переживає розлучення батьків або іншу складну ситуацію, буде відчувати себе вразливо. Тож учителю не варто додатково тиснути на дитину та порушувати її особисті кордони.
У жодному разі:
не тисніть на дитину, не змушуйте ділитися переживаннями;
не підвищуйте голос – говоріть спокійно та доброзичливо, так дитина може перейняти ваш розслаблений стан.
2. Допоможіть дитині зрозуміти власний стан
Інтенсивності негативних емоцій знизиться, якщо дитина сфокусується на власних переживаннях. Так вона переключить увагу із зовнішніх обставин, які неможливо контролювати, на себе.
Навіть якщо ви не знаєте причину зміни поведінки школяра, ви можете допомогти йому позбутися негативних емоцій. А для цього потрібно зрозуміти та осмислити їх. Це одна з базових навичок психіки, але володіють нею далеко не всі! Тож тут учневі може знадобитися допомога дорослого.
Ініціювавши розмову, запитайте: що ти відчуваєш? Якщо дитина сумнівається та не може відповісти, зробіть припущення: можливо, ти сумуєш, злишся тощо? Під час розлучення батьків діти часто відчувають провину, адже не завжди знають про причину їхнього розставання.
3. Поясніть, як аналізувати свої емоції
Важливо встановити причинно-наслідковий зв’язок між почуттями та ситуацією, в нашому випадку – розлученням. Школярі можуть не усвідомлювати справжньої причини своїх переживань. Часто негативні емоції накопичуються, тож розібратися в тому, що є першопричиною, майже неможливо.
Запитайте: Чи дійсно тебе так засмутила (або розізлила) ситуація у класі? Можливо, це було приводом, а не причиною? Як думаєш, що є першопричиною твоїх переживань?
Потім учневі потрібно зрозуміти та виразити своє ставлення до ситуації. Якщо причиною переживань є розставання батьків, то дитина може бути проти нього. Для цього потрібно запитати: Що ти думаєш про це? Як ти ставишся до цієї ситуації?
4. Запропонуйте допомогу та навчіть самопіклування
Завершальний етап – підтримати дитину та запропонувати свою допомогу. Проявляйте співчуття, підвищуйте самооцінку дитини, заперечуйте її негативні установки.
Повідомте дитині:
я поруч, щоб не сталося;
я розумію тебе;
мені дуже шкода, що так сталося;
я захоплююся твоєю внутрішньою силою;
ти така(-ий) молодець, що з цим справляєшся.
Якщо ви знаєте, що учень переживає розлучення батьків або іншу емоційно складну ситуацію, застосуйте ці прості прийоми у класі.
5. Поверніть дітям відчуття контролю
Переживаючи розлучення батьків, учні гублять відчуття контролю. Вони не можуть вплинути на розлучення, поділ майна, переїзди тощо. Тож варто допомогти дитині, дозволяючи здійснювати контроль над значущими процедурами та заходами в класі. Наприклад, призначте дитину відповідальною за розставляння стільців і парт, об'єднання учнів у групи, вибір ігор тощо.
6. Розповідайте про різні типи родин
Учні мають розуміти, що існують різні типи сімей. І це не привід для дискримінації. Головне, щоб кожна дитина почувалася у безпеці.
Створіть презентацію про різні типи сімей;
присвятіть неповним сім’ям виховну годину;
попросіть дітей створити власні презентації про їхні родини, принести фото для класного куточка тощо.
Якщо учні демонструють високий рівень стресу, варто відразу звернутися до шкільного психолога або соціального педагога.
Робота з неповними родинами вимагає особливих підходів та чудового розуміння ситуації. Педагоги повинні розуміти методики взаємодії та надання психологічної допомоги дитині з неповної сім'ї. Саме про них поговоримо вже 26 березня о 18:00 на вебінарі Людмили Магдисюк «Психологічна допомога дитині з неповної сім’ї». Долучайтеся, буде багато важливої інформації!
